Навигация по сайтуНавигация по сайту

Найбільш поширені вірусні хвороби людини і тварин


Відомо понад 500 вірусів, які викликають інфекційні захворювання людини і тварин. До найпоширеніших вірусних хвороб людини належать грип, герпес, гепатити, енцефаліти, кір, поліомієліт, СНІД (ВІЛ); до хвороб тварин — ящур, чума великої рогатої худоби, сказ, кліщовий енцефаліт, онковірусні захворювання, скрейпі та інші. Наведемо коротку характеристику найпоширеніших вірусних хвороб людини і тварин.

Грип. Віруси грипу належать до родини ортоміксовірусів (Ortho-myxoviridae). Розрізняють віруси грипу типів А, В і С. Типовим представником ортоміксовірусів є вірус грипу типу А, який був виділений в 1933 р. Е.Смітом, К-Ендрюсом і Лейдлоу. Вірус грипу типу А, що вражає людину, має три різновиди, які позначаються H1N1, H2N2 і H3N2. Перший і третій різновиди дуже поширені у сьогоденні, а другий був дуже розповсюджений з 1957 по 1968 р.

Віруси грипу належать до РНК-вмісних вірусів. Нуклеокапсид — спіральний тяж рибонуклеопротеїду, вкритий ліпідно-протеїновою оболонкою. В серцевині віріону грипу міститься вісім генів, у футлярі з білкових молекул. У зовнішній ліпідній оболонці вірусу грипу містяться два види білків (глікопротедів) гемаглютенін і нейрамінідаза. Ці захисні білки викликають вироблення антитіл, які захищають організм від повторного захворювання. Віріони грипу мають округлу або овальну форму.

Віруси грипу типу А добре розмножуються в курячих ембріонах, легенях мишей і дещо гірше — в клітинних культурах. Процес репродукції їх в сприйнятливій клітині можна умовно поділити на два етапи. На першому етапі відбувається адсорбція віріону на клітині, проникнення його в клітину і «роздягання» вірусної частинки до рибонуклеопротеїду. На другому етапі здійснюються транскрипція, реплікація РНК, трансляція і складання нових віріонів, які виходять з клітини шляхом брунькування.

Повний цикл репродукції вірусу грипу триває близько 10 годин, латентний період — 3 години. Раніші стадії репродукції (транскрипція) відбуваються в ядрі інфікованих клітин, пізніші — в цитоплазмі. Дозрівають віріони на плазматичних мембранах. При кімнатній температурі віруси інактивуються протягом кількох годин, а при нагріванні до 65 °С — через 5—10 хв. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом при розмові, кашлянні, чханні тощо.

Грипу властиві висока контагіозність і унікальна особливість, яка відрізняє його від інших вірусів, — мінливість антигенної структури віріонів, тобто білків, які викликають утворення імунітету до нього. Найбільше уваги привертають до себе віруси грипу типу А, оскільки вони є головними винуватцями виникнення, майже щорічних, епідемій, а через певні проміжки часу й пандемій цієї інфекції. Перша пандемія грипу виникла в Китаї в 1889 p., друга — у 1918 p., третя почалась у 1947 р. і тривала майже три роки. Наприкінці 1957 р. пандемія грипу охопила всі країни світу. Ця інфекція уразила майже 2 мільярди чоловік. Вона дістала назву азіатської.

Через 11 років, у 1968 p., пандемію грипу викликав гонконгівський вірус А типу H3N2, цю пандемію викликав новий сероваріант, в якому містяться гемаглютенін (Н) третього серологічного типу, а нейрамінідаза (N) — другого серологічного типу. Відбувся так званий шіфт, тобто поява нового вірусу, до якого організм людини виявився не імунним. Саме такі віруси є причиною виникнення пандемії.

Основним регулятором епідемій грипу є імунітет, а основним методом боротьби з ним — імунопрофілактика за допомогою живих і вбитих вакцин. Часто для профілактики і лікування грипу застосовують хіміотерапевтичні препарати, наприклад ремантадин, і універсальний противірусний засіб — інтерферон. Ефективним препаратом для лікування від грипу маленьких дітей є імуноглобулін. При захворюванні на грип використовують також і антибіотики, які запобігають виникненню і розвитку вторинної бактеріальної інфекції.

Натуральна віспа. Ця гостра інфекційна хвороба людини і тварин спричинюється вірусом, який належить до родини поксвірусів (Poxviridae). Це один із найбільших ДНК-вмісних вірусів. Віріон натуральної віспи (Variolaviras) має форму цеглини з заокругленими кутами і належить до групи складних вірусів. Його серцевина (нуклеотид) має вигляд двовгнутої лінзи, по обидві сторони якої розташовані два бокові тільця. Серцевина, з упакованою в ній дволанцюговою ДНК та боковими тільцями, оточені зовнішньою оболонкою. Від хворої людини натуральна віспа передається повітряно-крапельним шляхом, а також через контакт з зараженим матеріалом. Епідемії цієї хвороби виникали в багатьох країнах світу, але головним осередком інфекції була Південно-Східна Азія. Смертність людей, заражених віспою, становить у середньому 15-20 %, при гемораргічній формі — 100 %.

У 1980 p. BOO3 повідомила про повну ліквідацію віспи в світі. Основним засобом, завдяки якому була досягнута перемога над цим недугом, було масове застосування вісповакцини, яку ще в 1796 р. запропонував англійський лікар Е. Дженнер. Проте, слід зазначити, що останнім часом стали з'являтися випадки захворювання на цю, здавалося б, повністю ліквідовану хворобу.

Вірус простого герпесу. Як і грип, герпес є найпоширенішим вірусним захворюванням людини. Він також уражає і різні види тварин. Інфекційна природа простого герпесу була встановлена У. Грютером у 1912 р. Герпес належить до родини Herpesviridae. Віріони герпесу мають форму ікосаедра з діаметром до 150 нм і характеризуються складною будовою. Серцевина віріону містить дволанцюгову ДНК, оточену зовнішнім білковим капсидом, який складається з 162 капсомерів. Інфекція передається контактним або повітряно-крапельним шляхом. Проникає вірус у клітину внаслідок рецепторного ендоцитозу. Звільнений від ліпопротеїдної мембрани нуклеокапсид транспортується в клітинне ядро, де відбувається депротеїнізація ДНК, а далі — транскрипція і реплікація вірусної ДНК за допомогою клітинних і вірусних ферментів. У клітині також здійснюється синтез структурних капсидних білків, які надходять у ядро і там асоціюються із заново синтезованими геномами, після чого вірусні нуклеокапсиди складаються. Останні асоціюються з модифікованими ділянками ядерної мембрани, і починається процес брунькування віріонів у цитоплазму, а далі по мембранах ендоплазматичної сітки вони надходять у диктіосоми. У складі транспортних везикул вірусні частинки виносяться на поверхню клітин.

Ознаки захворювання проявляються у вигляді гарячки з появою герпетичних пухирців, які розмішуються на межі шкіри і слизових оболонок — на губах, під язиком, на носі та інших органах. Інфекція час від часу рецидивує. Особливо часто на герпес хворіють діти. Для терапії і профілактики інфекції використовують препарати аденін-арабінозид, іодоксуридин, герпевір та інші, індуктори інтерферону, а для профілактики рецидивів у період ремісії застосовують багаторазове введення вбитої герпетичної вакцини.

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Наприкінці 1983 р. Л. Монтаньє та інші дослідники з Інституту Л. Пастера, а на початку 1984 р. американський вчений Р. Галл повідомили, що ними виділено із культури Т-лімфоцитів хворих людей досі невідомий вірус, який було позначено символом HTLV (Human T Lymphotropic Virus).

Після детального вивчення було встановлено, що збудник СНІДу належить до родини ретровірусів, які володіють здатністю синтезувати ДНК з РНК завдяки наявності в них ферменту зворотної транскриптази (ревертази). За рішенням Міжнародного комітету з таксономії вірусів (МКТВ) у 1986 р. збудник цього захворювання дістав назву HIV (human immunodeficiency virus), що в перекладі означає вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). Збудник ВІЛ-інфекції має сферичну форму, діаметр його сягає до 130 нм. Геном віріону складається з двох ниток РНК, асоційованої з ферментом зворотною транскриптазою. Зовнішній капсид віріону містить подвійний шар ліпідів і глікопротещів. ВІЛ репродукується в нормальних лімфоцитах. Збудник гине при температурі 60 °С, а також від дії ацетону, етанолу та інших дезинфікуючих речовин.

Хвороба, яку викликає вірус СНІДу, супроводжується глибоким ураженням імунної системи людини. Нині ця хвороба належить до числа найжорстокіших і досі ще невразливих ворогів людства, завдяки чому вона дістала назву «чуми XX століття». Збудник ВІЛ-інфекції в природних умовах може передаватися при статевих контактах людей (основний шлях передачі), а також через кров у разі використання брудних шприців, що поширено серед наркоманів, та при переливанні донорської крові. Вірус може передаватися від зараженої матері дитині під час вагітності та відразу після родів.

За даними вчених, кількість людей, інфікованих вірусом СНІДу в світі на кінець 2000 p., становила до 40 млн. чоловік. В Україні у 2000 р. офіційно зареєстровано 61 тис. ВІЛ-інфікованих людей, вчені стверджують, що насправді інфікованих цією смертельною хворобою у 5 разів більше. За кількістю ВІЛ-інфікованих Україна посіла перше місце серед країн СНД і Балтії. Сучасний загрозливий стан щодо розповсюдження ВІЛ-інфекції в світі викликаний, насамперед, сексуальною розбещеністю, наркоманією, проституцією, гомосексуалізмом та необережністю в повсякденному житті.

У нашій країні розроблено Національну програму профілактики та боротьби зі СНІДом, основною метою якої є обмеження до мінімуму розповсюдження цієї дуже тяжкої й досі невиліковної хвороби.

Вірус Ебола. Поряд з ВІЛ-інфекцією, дуже небезпечним вірусним захворюванням людини останнім часом стала гемораргічна гарячка, яка спричинюється вірусом Ебола. Цю назву вірус дістав за місцем його виявлення — поблизу річки Ебол у Заїрі. Його було виявлено та ідентифіковано П. Філаром у 1976 р. Вірус Ебола належить до родини Filoviridae. Його віріони мають паличкоподібну і нитковидну форму, складаються з одноланцюгової РНК, оточеної рибопротеїновою оболонкою.

Інкубаційний період хвороби у людини триває від 3 до 18 днів. Починається захворювання подібно до грипу; піднімається висока температура, з'являються головний біль, блювання, гемораргії, пронос. Потім виникають крововиливи у шлунок, кишки, сечові органи і на 8—18-й день хворий гине. Третя епідемія цього важкого захворювання виникла в Заїрі в травні 1995 р. і забрала біля 200 жертв. З 10 хворих помирають від 7 до 9 чоловік. Радикальних засобів лікування цієї хвороби поки що немає. Профілактика в стадії розробки.

Вірус кору. Корова інфекція відома з глибокої давнини. Проте її вірусна природа була встановлена тільки в 1911 р. Т. Андерсеном і Д. Гольдбергом. Вірус кору належить до родини параміксовірусів (Paramyxoviridae), рід Morbillviras. Він має сферичну форму з діаметром 150—250 нм. Нуклеокапсид із спіральною симетрією містить одноланцюгову РНК. Віріон кору оточений ліпопротеїдною оболонкою, в якій вбудовані зі зовнішньої сторони глікопротеїди гемаглютенін і F-білок. На відміну від інших парамікровірусів, він не містить нейрамінідази.

Єдиним джерелом інфекції є хвора людина. Найчастіше на кір хворіють діти. Передається інфекція повітряно-крапельним шляхом. Вірус проникає у верхні дихальні шляхи і розмножується у клітинах епітелію слизової оболонки, носоглотки, трахей і бронхів. Інкубаційний період триває 10—15 днів. Першими провісниками кору є підвищення температури, виникнення кон'юнктивіту, кашель і нежить. На 4—5-й день з'являється червоний плямистий висип на обличчі, який поступово поширюється на шию і тулуб.

Захворювання на кір супроводжується зниженням імунітету до грипу, дифтерії, туберкульозу, скарлатини та інших хвороб. Кір може викликати такі небезпечні ускладнення, як пневмонія та енцефаліт. Повторні захворювання на кір трапляються дуже зрідка, оскільки після перенесення його залишається майже довічний імунітет. Профілактика кору ґрунтується на імунізації населення живою вакциною, яка виготовляється з ослаблених (атенуйованих) штамів вірусу.

Епідемічний поліомієліт. Перші відомості про поліомієліт належать Гіппократу, який описав спалах паралітичних захворювань на острові Фасос. Проте тільки в 1905 р. О. Вікманом було встановлено інфекційну природу поліомієліту. Збудник цієї хвороби належить до родини пікорнавірусів (Picornaviridae), рід Enterovirus. Вірус поліомієліту являє собою маленькі (17—30 нм) РНК-вмісні віріони, які мають форму ікосаедра.

Проникає вірус у клітину шляхом ендоцитозу. Повний цикл його репродукції триває 5—7 годин. Увесь процес репродукції відбувається в цитоплазмі в асоціації з мембранами. Дозрілі віріони виходять з клітини в результаті її лізису.

Інфекція передається від хворої людини через брудні руки, воду, заражені харчові продукти тощо. Найчастіше на поліомієліт хворіють діти віком 1—5 років, можуть заражатися і старші. За клінічним перебігом, поліомієліт поділяють на абортивний, не паралітичний і паралітичний. Після перенесення хвороби створюється стійкий імунітет. Специфічна профілактика поліомієліту здійснюється за допомогою живих і вбитих вакцин. У 1958 р. М.П.Чумаков і А.О.Смородинцев виготовили першу живу вакцину із штамів Себіна, яка використовується для масової імунізації дітей. У 1988 p. BOO3 прийняла рішення про глобальну ліквідацію поліомієліту через щеплення всього дитячого населення планети.

Вірус гепатиту А. Ця дуже поширена хвороба ще називається епідемічним, інфекційним гепатитом, хворобою Боткіна. Збудником її є маленький вірус, діаметр якого становить 27—32 нм, подібний до інших ентеровірусів. Віріон гепатиту А має кубічний тип симетрії, містить одноланцюгову «плюс-ниткову» РНК, оточену капсидом, який складається з 60 білкових молекул.

Вірус гепатиту А потрапляє в травний тракт з водою або з не обробленою термічно їжею. Він стійкий до високої температури і кислотності, а тому не руйнується в шлунку під дією шлункового соку і надходить у кишечник, а звідти — в печінку. Поява жовтяниці є ознакою ураження печінки. Отже, гепатит А є кишковою інфекцією з фекальнооральним способом передачі, а це може спричинювати виникнення великих епідемій у зв'язку з фекальним забрудненням різних вод.

Лікування і профілактика гепатиту спрямовані на швидке виявлення хворих, їх госпіталізацію і проведення санітарно-гігієнічних заходів. Дітям до 10 років з профілактичною метою часто вводять імуноглобулін, а також рекомбінантні вакцини.

Ящур. Висококонтагіозне захворювання свійських і диких парнокопитних тварин. Збудник хвороби — один із найменших вірусів, його розміри становлять 25—30 нм. Віріони ящуру мають сферичну форму і складаються з білка і РНК. Відомі сім серотипів вірусу ящуру: А, О, ATI та інші.

Вони розмножуються в культурах клітин епітелію язика великої рогатої худоби, нирок тварин, у мозковій тканині мишей.

Вірусом ящура заражуються також люди при контакті з хворими тваринами, через молоко, фураж, слину тощо. Найчастіше інфікуються діти, які споживають сире молоко від хворих корів. Характерними симптомами хворих корів є гарячка і поява пухирцевої екзантеми на слизовій оболонці ротової порожнини. Профілактика і лікування: карантин, дієта, обробка виразок 4%-м розчином AgNo3, моно- і полівалентні живі активовані ящурні вакцини.

Сказ. Вірус сказу належить до родини рабдовірусів (Rhabdo-viridae), роду Lyssavirus. Віріон сказу має округлу форму, містить однониткову РНК, оточену оболонкою, яка складається з глікопротеїдів і глікопептидів. Розмножується вірус у мозковій тканині мишей, морських свинок, курчат, кроликів, овець та інших тварин. На сказ найчастіше хворіють собаки, вовки, летючі миші, скунси, рідше — корови, вівці, коні, свині, кішки і птиця. Вірус передається через укуси хворих на сказ тварин або при попаданні слини на подряпини шкіри і слизові оболонки. Джерелом інфекції в природі найчастіше є дикі тварини, зокрема лисиці.

Часто від укусів хворих тварин заражаються й люди. Найбільш характерною ознакою сказу є водобоязнь — гідрофобія. Відразу ж після укусу хворої тварини слід старанно промити рани водою з милом, продезінфікувати і звернутись до лікаря. Якщо цього не зробити, можна захворіти на сказ, а ця хвороба у людини майже на 90 % є летальною. Для профілактики використовується інактивована культуральна вакцина.

Скрейпі. Як інфекційне захворювання овець відоме давно. Ця хвороба найчастіше передається «вертикально» — від овець ягнятам. Інфекція набула поширення в Англії у зв'язку з імунізацією овець проти шотландського енцефаломієліту вакциною, зараженою агентом скрейпі. Інкубаційний період при зараженні досить тривалий — до трьох років. Після появи симптомів захворювання хвороба повільно прогресує. На ранніх стадіях у овець з'являється збудження, а іноді — судоми. Потім інтенсивний свербіж, виснаження, параліч і смерть.

Скрейпі може перебігати як типове інфекційне вірусне захворювання, а досліди з фільтрації свідчать, що збудник належить до дрібних вірусів. Припускають, що збудник скрейпі є невеличкою молекулою вільної нуклеїнової кислоти, яка захищена від сторонньої дії завдяки її тісному зв'язку з клітинною мембраною.

Опубликовано: 24.06.2011 в 22:31

Комментарии

Комментарии отсутствуют

Выберите себе хорошего специалиста!

Понравилось? Поделитесь с друзьями или разместите у себя: